Я не знаю, скільки часу пройшло. Скільки тижнів, днів, чи пройшов місяць, чи ні. Скільки часу пройде також не знаю. Матова стрічка Мебіуса, джерело по центру кімнати, яке не гоїться.

  На нову ніч

Вимикається світло,
букви зникають, зникають значення.
Між дверима та стіною забагато простору,
щоби ти міг відчути себе, як удома.
В холодних пальцях біжить новий холод.

В холодних пальцях нова мапа,
нові русла, нова любов.
Дим здіймається над твоєю попільницею -
єдине, що ти можеш розрізнити і визнати
своїм.
Нічого не чути з вулиці,
і власний ( Read more... )

Знову стало відчутно щось, що може передати лише геть незнайомий голос. Це дуже особливе тепло сторонньої людини.

Все майже закінчилося. Так гидко і важко я, мабуть, ніколи не хворіла. Всі мої сили пішли на одужання, тому пересуваюся квартирою досі з певними зусиллями. В роті постійно солодко-гірко від ліків, щоранку сорока на карнізі тривожить кота, і за два тижні я майже звикла, що тільки батьки існують постійно - інші люди тільки час від часу. Вечорами ( Read more... )

Зима - це внурішній процес, набагато затишніший, ніж будь-який інший, відмінний від будь-чого. І йти нікуди, і не потрібно нікуди йти, стрілки завмирають ширше, вікна світяться довше, петлі на шиї теплі. Люди все більше прив'язуються до рудих траекторій, роблять їх вужчими до самого порогу, до самого ліжка.
Зранку перше, що кидається в очі, доки ( Read more... )

Час для себе - коли з рук до умивальника сходить бруд червоних чорнил - відтираєш із себе сліди чужих помилок в прямому і переносному сенсі. І жодної паніки, просто немає остаточних пунктів, і це, мабуть, нормально. Мабуть, нормально, коли вигляд людини, що спить привертає увагу і цікавість - коли просто неможливо відвести очей від людини, яка ( Read more... )

Тремтяча влога стовбичить перед вікнами ( Read more... )

27 вересня, Воздвиження. Сьогодні змії до матері йдуть на зимівлю, і якось воно всередині вже майже зимується. Стану спокійною і тихою, читати суху траву до снігу, а потім - книжки і стіни. До грому.

Вже не страшно, що хтось стане за спиною, бо хтось вже там стоїть. По склу маже погодні сліди, і все рідше хочеться починати розмови. Він переступає пороги до того, як його запрошують і знає про мою схованку - його нігті в землі - він не знаходить те, чого шукає. І не шукав те, що знайшов. Імена імен лунають чужою музикою, коли не вдається заснути ( Read more... )

Останнім часом я тут майже не пишу, бо нічого, а навіть коли є що -  не виходить. Але місце чимось треба займати. Тому займаю ось... до прийдешньої осені.

***

Про що ти в мене запитаєш
у місті, де перехожі ловлять лише третій погляд?
Коли стерте у порох листя
забивається в очі
й за комір?
Ми мовчки перетинаємо
пересохле русло часу, ніби
вулицю,
де сліди ( Read more... )